На сайті “Наша справа Полтавщина” розпочали новий проєкт під назвою “Наші справи в громадах”. Ми розповідаємо, що зробили та продовжують робити наші представники для допомоги громадам та підтримки внутрішньо переміщених осіб у цей складний час.
З перших днів війни Полтавщина стала гуманітарним хабом. Кожен район області приймав людей, що евакуювалися з зони бойових дій. Загалом до Лубенського району тимчасово переїхало близько 25 тисяч громадян із інших регіонів, що потерпають від війни. Голова районної ради Тетяна Качаненко, що також є керівницею районної партійної організації “Батьківщини”, одразу почала шукати можливості допомогти людям.
“Із самого початку війни ми дуже серйозно співпрацювали зі своїми колегами із західних областей, з якими я переговорила і які зрозуміли наше становище. Завдяки ним ми мали регулярні вантажі з продуктами харчування, які вже в перші дні війни розвезли багатодітним родинам переселенців на території всього району. Також завдяки цій співпраці, мені вдалося вивезти й розселити на Західній Україні багатьох людей, наприклад з Ірпеня. Також у нашому районі ми теж знайшли приміщення та розселили дуже багато людей”, – згадує про ті події пані Тетяна.
Разом із допомогою для ВПО, жінка шукала можливість допомагати військовим.
“Я живу неподалік траси, тому в мене була змога розселяти військових на ніч із дороги, щоб вони мали змогу поспати в теплі, помитися та поїсти домашньої їжі. У мене вдома ночувало багато колег, які переганяли автівки з гуманітаркою чи перевозили допомогу для фронту. Я мала за честь допомогти їм хоча б таким чином. Маю доволі великий будинок, тому зараз у ньомуу мешкають 19 переселенців. Багато звертається з проханнями допомогти зареєструватися в якихось програмах в телефоні, у “Дії” тощо. Допомагаю і з цим”, – розповідає керівниця районного осередку партії.
Тетяна Качаненко працювала у хабі «Співдії», який розташовувався в Хоролі. Звідти з волонтерами розвозили продукти особисто кожній родині переселенців.
“Вантажила у власну автівку, службову, залучала бус. За день об’їжджала 15-20 родин, доставляла гуманітарну допомогу в Лубни, Гребінку. Їздили в такі села, що там і дорог фактично немає, одні напрямки. Щодня ми мали маршрути й довозили пакунки у найвіддаленіші села. Крім того, багато співпрацювали з церквою. Організували співпрацю моєї знайомої, яка служить капеланом, та старост. Завдяки цьому, отримали багато продуктів, які також роздали переселенцям. Завдяки співпраці з Червоним хрестом наша громада отримала ще 300 продуктових наборів. Не було жодного дня, щоб я кудись не їхала, щоб комусь не допомагала, щоб я кудись когось не селила”, – додає Тетяна Качаненко.
Жінка говорить, що волонтерство – це її звичний стан. Додає: “Якщо день прожитий і в ньому не було допомоги людям – він прожитий дарма”.
Кожен на своєму місці наближає нашу спільну перемогу! Далі ми розповімо про інші громади та інші, не менш важливі справи. Прочитати статті можна на нашому сайті та в соцмережах за тегом #наші_справи_в_громадах.