4 жовтня 1957 року в Радянському Союзі запустили перший у світі штучний супутник Землі. Він за 92 дні здійснив 1440 оберти. Його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.
Першим в історії штучним об’єктом, який здійснив суборбітальний космічний політ, була німецька ракета «Фау-2», успішне випробування якої було проведене на початку 1944 року. З запуску трофейних, а пізніше модифікованих ракет «Фау-2» починались як американські, так і радянські ракетні і космічні програми.
В 1953 році в СРСР провели успішне випробування ракети Р-5, яка стала принциповим кроком вперед порівняно з «Фау-2». Маючи дальність польоту 1200 км, Р-5 стала першою рядянською ракетою з ядерним зарядом і була прийнята на озброєння в 1956 році.
З 1954 році почалась розробка ракети Р-7 — першої в світі міжконтинентальної балістичної ракети. Її перше успішне випробування було проведене в Радянському Союзі 26 серпня 1957 року, а через шість тижнів з космодрому Тюратам в Казахстані при допомозі переобладнаної балістичної ракети був виведений на орбіту 84-кілограмовий супутник діаметром 58 сантиметрів, котрий передавав на Землю радіосигнали достатньої потужності, щоб їх можна було зареєструвати при допомозі любительської радіостанції.
Супутник рухався по еліптичній орбіті зі швидкістю 24500 км/год, роблячи один оберт навколо Землі за 96 хвилин. Супутник літав 92 дні, здійснив 1440 обертів навколо Землі (близько 60 млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту. В січні 1958 року супутник почав відхилятись від орбіти і, очевидно, увійшовши в земну атмосферу, згорів.
В листопаді 1957 року СРСР запустив другий супутник з собакою Лайка на борту, а в травні 1958 року — третій. Потім послідували один за одним запуски нових супутників, зондів до Місяця і в міжпланетний простір.
Успіхи Радянського Союзу в космічній сфері викликали шок в США — в червні 1957 року їхня спроба запустити міжконтинентальну балістичну ракету зазнала фіаско, а перший штучний супутник вдалося вивести на орбіту з другої спроби лише в лютому 1958 року.
Все це змусило США форсувати дослідження в галузі космонавтики, в котрій вони програли СРСР ще декілька «номінацій» з числівником перший: перший політ людини в космос, перша жінка-космонавт, перший екіпаж з трьох космонавтів, перший вихід людини у відкритий космос, перший літальний апарат, виведений на навколомісячну орбіту, перша посадка космічного апарату на Венеру і Місяць. Лише в кінці 1960-х США зуміли випередити СРСР, успішно розпочавши програму «Аполлон», у ході котрої в липні 1969 року американські астронавти першими ступили на поверхню Місяця.
На початку XXI століття був створений конкурс Ansari X Prize. Його завданням було розпочати приватні польоти у космос. У 2004 році цей конкурс виграв космічний корабель Space Ship One. Це перший космічний корабель, що не фінансується державою.
Зараз декілька країн мають космічні програми; від суміжних технологічних підприємств до повноцінних космічних програм з пусковими установками. Є багато наукових і комерційних супутників, які використовуються сьогодні, з тисячами супутників на орбіті, і кілька країн планують відправити людей у космос.
На початку космічної ери людство вирвалося з лещат гравітації завдяки земному конфлікту двох ідеологій. Фронт холодної війни між СРСР і США змістився спершу на навколоземну орбіту, а потім і далі – на Місяць та в глибини Сонячної системи.
Усю другу половину ХХ століття приватний бізнес слідкував за космічними перегонами збоку. Витрати на дослідження, будівництво та запуск ракет були під силу лише багатим державам.
Тривалий час єдиним комерційним проектом у безповітряному просторі залишалися приватні супутники зв’язку. Багатотонні апарати літали по півтора десятка років, доки інвестори змогли окупити сотні мільйонів доларів, витрачених на їхнє створення та запуск.
Але в ХХI сторіччі усе змінилося. Завдяки прориву в технологіях відбувається революція у космічній галузі.
Приватні компанії долучилися до зіркових перегонів. Вони створюють нові ракети та супутники – дешеві й легкі – та обіцяють людству доступний космос.
Навколо Землі над нашою головою обертається приблизно півтори тисячі супутників. Об’єм зібраної ними інформації збільшується на очах – як і кількість охочих заробити на її опрацюванні, поясненні та поширенні.
“У наш час у коробку з-під взуття вміщується те, що раніше було розміром з автобус”, – каже Стюарт Мартін, очільник британського бізнес-інкубатора Satellite Applications Catapult, що допомагає стартапам у космічній галузі.
За 60 років з моменту запуску першого радянського супутника головний спосіб доправлення апаратів у космос не надто змінився – ним залишається ракета.
Компанія мультимільярдера Ілона Маска SpaceX збудувала ракету-носія Falcon 9, яка доправляє вантажі на Міжнародну космічну станцію. Компанія Джеффрі Безоса Blue Origin працює над багаторазовими космолітами New Shepard та New Glenn.
Обидві організації досягли успіхів у технології вертикальної посадки, яка має зробити польоти дешевшими за рахунок багаторазового використання розгінних блоків.
Тим часом Virgin Group Річарда Бренсона намагається налагодити суборбітальні космічні туристичні польоти космопланом, що запускається з літака.
Ще один зухвалий новачок у ракетобудуванні – Rocket Lab з Нової Зеландії. Компанія лише на початку шляху, але в неї вже є власний космодром – перший у світі приватний пусковий майданчик на півострові Махія новозеландського Північного острова.
Окрім цього, існує ще одна проблема – сміття у космосі. У ближньому космосі літає близько 30 тисяч малих та великих об’єктів земного походження.
«Урешті-решт, нам доведеться з цим щось робити, – розмірковує Вілл Маршалл. – І це завдання не з легких».